Після Першої світової війни в Європі спостерігався надзвичайно стрімкий розвиток вантажних автомобільних перевезень. Природно, що цей процес поставив перед власниками численних вантажоперевізних компаній проблему з контролю персоналу (водіїв) та процесу виконання роботи (перевезення). Позаяк, на відміну від заводів і фабрик, у підприємства-перевізника – засоби виробництва і найманий персонал, практично протягом всього робочого часу, знаходяться поза межами безпосереднього контролю, і з’ясувати реальний обсяг та якість виконаних робіт, на той час, було неможливо.

В цих умовах постала потреба у бортових контрольних пристроях, які б безперервно, без участі людини, фіксували б у повну хронологічну картину робочого дня водія і транспортного засобу. Цю ідею вдалось втілити в життя годинниковим фірмам – які створили прилад, що здійснював безперервний запис швидкості автомобіля у функції поточного часу. Тобто дозволяв визначити час у дорозі і час стоянки (коли швидкість дорівнює нулю), оцінити дотримання швидкісного режиму руху, підрахувати пробіг і тривалість усього робочого дня. Цей контрольний пристрій одержав назву – тахограф, що в дослівному перекладі з грецької означає – “записувач швидкості”.
Першим прототипом сучасного тахографа прийнято вважати самописець Джонса (Jones Recorder), що з’явився 1911 р. у Великобританії, зусиллями компанії Markt & Co. London Ltd. Цей прилад реєстрував пересування і тривалість шляху в масштабах реального часу протягом 24 годин. У 20-х німецькі виробники представили контрольний пристрій, який не лише записував, а й відображало рух транспортного засобу в графічному варіанті. В кінці 1930-х на початку 1940-х років власники транспортних компаній почали застосовувати схожі апарати для контролю паливних витрат.

Поступово принцип роботи та конструктивні вирішення тахографа змінювалися. Але насправді переломним моментом стало не конструктивне вдосконалення, а зміна основного завдання цього приладу – а саме безпека дорожнього руху, позаяк найбільших збитків компаніям перевізникам завдають аварії за участю комерційного транспорту, а найрозповсюдженішими причини таких аварій – втома водія та перевищення швидкості.

В результаті постала “Європейська Угода щодо роботи екіпажів транспортних засобів, що здійснюють міжнародні автомобільні перевезення вантажів і людей” (скорочено ЄУТР), підписана 1970 року в Женеві, яка врегульовувала перелік вимог до водіїв (вік, кваліфікацію, час роботи та відпочинку) та прописала функцію контролю за дотриманням цих вимог на бортові контрольні пристрої.

Чинна на сьогодні редакція угоди зобов’язує встановлювати тахографи на весь автотранспорт, що здійснює міжнародні перевезення вантажів та пасажирів з 24.04.1995. У ній детально прописані вимоги до самого тахографа, процесу його встановлення, налаштування, а також процес обслуговування та контролю за даними зібраними пристроєм. При не дотриманні цих вимог в європейських країнах передбачені штрафні стягнення з водіїв та власників транспортних підприємств.

Україна приєдналась до угоди ЄУТР 7 вересня 2005 року.

Читайте продовження в наступних матеріалах…